Українській військовій розвідці 15 років

 
 

Українській військовій розвідці 15 років

круглий стіл



Українській військовій розвідці 15 років

7 вересня 1992 року, через рік після проголошення незалежності, Президент України підписав Указ, яким у складі Міністерства оборони було створено Управління воєнної стратегічної розвідки. Першим Головне управління розвідки (ГУР) очолив генерал-лейтенант Олександр Скіпальський (нині – заступник голови СБУ). Сьогодні це відомство діє під керівництвом Олександра Галаки. У день ювілею ці керівники – наші співрозмовники[/b].

Чи можна сказати, що в незалежній Україні вдалося створити високоефективний розвідувальний орган, здатний протидіяти провідним розвідкам світу?

О. Галака:

Так сталося, що Україна створювала свою розвідку практично “з нуля.” В радянські часи структура ГУРу замикалась на Москву. Були розвідувальні органи військових округів, частини радіорозвідки, інші структури, але був відсутнім стратегічний компонент. Саме в його створенні була головна проблема, яку в 1991 році почав вирішувати Олександр Скіпальський з групою українських офіцерів. Важливим було визнання, що військова розвідка має розвиватися у взаємодії з іноземними колегами. Це кардинально протирічило принципу ізоляції та глобального протистояння у світі. Завдяки цьому ми скористалися досвідом США, Британії, Ізраїлю, Німеччини. Це дозволило створити цілісну систему розвідки (агентурна, радіотехнічна і навіть космічна), що має атрибути розвідок провідних країн.

О. Скіпальський:

Так, я був одним із тих, хто приклався до створення цієї важливої структури в системі оборони й безпеки, і п’ять років становлення ГУРу як компоненту тактичного і стратегічного рівня, приніс мені задоволення від того, що вдалося зробити. Я залишав цю посаду, коли святкували п’яту річницю. І міністр оборони генерал Кузьмук, і секретар РНБО генерал Марчук дали нам високу оцінку. Сьогодні українську військову розвідку знають далеко за кордоном, скрізь -- позитивна оцінка її діяльності.

Якими історичними коренями національних розвідувальних традицій вдалося скористатися?

О. Скіпальський:

Історія української розвідки сягає часів Київської Русі й Козацької держави. Полковники доби Богдана Хмельницького були неабиякими фахівцями, існувала розширена мережа агентурного проникнення за тисячі кілометрів від Чигирина. Без вивчення стану військ і тактики супротивника не могло бути переможних княжих походів на Візантію, Хазарський каганат, Прибалтику, до Волги, Каспійського моря і Закавказзя. Ці традиції – основа нашого виховного процесу. Кращими рисами нинішніх розвідників є готовність до самопожертви, захисту національних інтересів.

Яке значення мало прийняття у 2001 році Закону України "Про розвідувальні органи"?

О. Скіпальський:

Я вражений. Ви поставили запитання, яке в моїй пам’яті займає найбільш важливе місце і саме його мені щодня чимось пригадують. Надто багато нинішніх розвідників в інших структурах належали до категорії людей, які сприяли прийняттю цього закону. Спротив був настільки потужним, що з першого заходу закон не прийняли. Але коли вони його отримали, то спробуйте його сьогодні в них “вирвати зубами”. Закон дає можливість офіцерові розвідки усвідомити, що за ним стоїть Закон і держава.

О. Галака:

По суті, він визначив правову основу діяльності розвідувальних структур України, основні завдання, принципи діяльності. Військова розвідка отримала статус спеціального органу державної влади. Також ним визначено нові завдання: участь у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю, тероризмом, незаконним обігом наркотиків, торгівлею зброєю і методами її виготовлення, міграцією. Бо ж ставлення країни до боротьби з цим злом визначає її роль у світовому співтоваристві.

Чи могли б ви назвати в рамках дозволеного досягнення української розвідки за ці 15 років?

О. Скіпальський:

Ми не підривали чужі кораблі чи склади... Цим сказано багато. Хочу через вас подякувати сотням своїх колишніх підлеглих, колег і друзів за те, з якою відповідальністю і самопожертвою вони виконували завдання: чи було це у Боснії-Герцеговині, чи на Кавказі, чи в іншій точці планети, українські розвідники показали себе справжніми європейцями. Ви не почуєте критики. Це свідчить, що в нас не було грубих проколів!
О. Галака:

Для України важливим є взаєморозуміння із сусідами, бо ж саме у цьому можуть причаїтися головні загрози національній безпеці. Цілком впевнено можу сказати: з російськими, білоруськими, польськими, румунськими, чеськими, словацькими, угорськими, грузинськими колегами в нас склалися чудові партнерські стосунки.

Для Збройних Сил України новим завданням стала участь у миротворчих операціях. Українські військовослужбовці продовжують виконувати завдання у Ліберії, Сьєрра-Леоне, Лівані, Іраку. Тож успішне вирішення завдання розвідувального забезпечення українських миротворчих контингентів – нині чимале досягнення для військової розвідки.

Кажуть, що українська військова розвідка унікальна своєю діяльністю у мирний час. Чому?

О. Скіпальський:

Хіба через призму того, що нам часто доводиться працювати на смітник (сміється). Професіонали-розвідники і контррозвідники із самого ранку на ногах: носяться, збираючи інформацію, весь обід її пишуть, а ввечері вона виявляється нікому не потрібною, тож її спалюють або кидають у смітник.

О. Галака:

У радянської військової розвідки головним завданням було своєчасно попередити командування про початок безпосередньої підготовки противника до війни. А військова розвідка, згідно теорії військового мистецтва, мала забезпечувати оперативну інформацію. На цьому зосереджувалося не менше 80 відсотків зусиль розвідки, і лише 20 відсотків -- на завданнях стратегічної розвідки, орієнтованих на “добування” інформації для вищого військово-політичного керівництва. Якщо повернутися до українських реалій, то наша розвідувальна діяльність набула самостійності. ГУР тепер має статус спеціального органу державної влади, підпорядковується Президенту і фінансується окремою стрічкою з бюджету. Це свідчить про ріст державної ваги військової розвідки.

Ольга КУЩІЙ


Создан 21 авг 2010