Духовне відродження слов”ян почнеться з Києва

 
 

Духовне відродження слов”ян почнеться з Києва

репортаж



Російське духовенство: Духовне відродження слов”ян почнеться з Києва

Подорожуючи по Золотому Кільцю, кореспондентка „Експресу” згадувала… Україну


-- Ти що тут як стовп приросла? А ну шуруй звідси!

-- Цо пан муві? – не розгубившись, переходжу на польську.

Обличчя охоронця московського Кремля від несподіванки переживає всю гамму почуттів – від нахабства до повної розгубленості.

-- Вибачте, тут охоронна зона, ви не могли б відійти вбік, -- щойно рішучо-суворий міліціянт тепер ледь не прогинається.

-- Нє розум’єм пана, -- безпорадно розводжу руками і сміливо дивлюся йому в очі.

Про хамство російських силовиків наслухалась ще перед поїздкою. Але отримала й пораду: відразу переходити на іноземну. „За конфлікт з іноземцями їх можуть погнати з роботи”, -- підказав знайомий есбешник. І справді, зачувши польську, охоронець, наче заворожений, відступає.

Із цього невеличкого інциденту перед Резиденцією російського президента й почалася моя подорож по Великому Золотому кільцю. Маршрут свій для репортажа обрала не випадково. В Кільце входить десять міст – Москва, Володимир, Суздаль, Кострома, Ярославль, Сергіїв Посад та інші. Будь-який гід у Росії скаже, що цей тур – національна гордість. І злукавить. Бо навіть росіяни не знають (як, зрештою, й чимало українців), наскільки історія цього Кільця тісно пов’язана з Україною, з нашою Галичиною зокрема.

Перша російська цариця – самбірчанка

Також не випадково першим пунктом своєї подорожі обрала й 14-й кремлівський адміністративний корпус (офіційна назва Адміністрації президента). На її фоні Дмитро Медвєдєв любить з’являться перед росіянами на екранах телевізорів. Знав би він, що саме на місці резиденції 400 років назад, кілька днів – з 3 по 8 травня 1606 року -- проживала в очікуванні своєї коронації перша російська цариця – самбірчанка Марина Мнішек, дружина Лжедмитра І, активна учасниця подій так званого Смутного періоду.

До неї на російський престол жінок не зводили. Катерина І була пізніше. В Кремлі, як переконалася, про це відомостей не знайти. Екскурсоводи, яких просила показати, де саме у нинішній Резиденції колись проживала Мнішек, лише лячно сахалися, очевидно, сприймаючи мене за агента ФСБ. З іншого боку, і справді ще за „совєтів” тут ретельно замітали сліди цієї історії.

До 1926 року на цьому місті стояв Вознесенський жіночий монастир, зведений у 1386 році великою княгинею Євдокією, дружиною Дмитра Донського, на честь перемоги в Куликовій битві. Пізніше він став найбагатшою обителлю із найвищим статусом, оскільки був усипальницею для цариць. Тут же очікували на вінчання й майбутні царські обранниці. Тож, не дивно, що саме в монастирських покоях оселилася Марина Мнішек.

Історик Тетяна Павловець із Центрального історичного архіву Москви показала копію документів, які свідчили про те, як московський люд зустрів свою першу царицю. Ледь не пів Москви збіглося подивитися на неї. Як тільки самбірчанка вийшла з карети, під радісні вигуки у повітря полетіли шапки. Сама Марія Нагая, остання дружина Іоанна Грозного, що перед тим у Лжедмитрії офіційно визнала свого „сина”, взявши „невістку” під руки, провела до покоїв.

І не відомо, як би обернулася російська історія, якби Марина не припустилася кількох суттєвих помилок. Не вивчивши наперед московських звичаїв, майбутня цариця перед коронацією влаштувала в монастирі танці та музичні вечори, чим відразу налаштувала люд проти себе. Та найстрашніше було в іншому. Прагнучи продемонструвати родинні корені із місцевою знаттю, Лжедмитрій разом із Мариною амністували батьків Михайла Федоровича, майбутнього першого царя з роду Романових, яких Борис Годунов, усуваючи як супротивників, вислав подалі від Москви. Через кілька років саме вони віддали наказ про арешт Марини та страту її чотирічного сина Івана. Сина стратили тут же, за кремлівською стіною, на Лобному місці. Перед смертю Марина нібито прокляла рід Романових, передрікши, що ніхто з них не помре власною смертю. А вбивства триватимуть, допоки всі не загинуть.

Іпатієвський літопис


По дорозі в Кострому заїжджаю в село Попадьїно. Саме сюди в 1913 році завітав польський загін в пошуках Михайла Романова. Неподалік нього, на місці колишнього будинку Івана Сусаніна у поселенні Дєрєвєньки, тепер лише капличка. Романови переховувалися в кількох кілометрах звідси, у селі Домніно. Сусанін же повів загін в бік болота. Це дало змогу матері з малолітнім Романовим втекти до Костроми в знаменитий Іпатієвський монастир.

Знаний він тим, що саме тут було написано відомий Іпатієвський літопис, в якому вперше детально викладено історію не лише Київської Русі, а й Галицько-Волинського князівства. Отець Віктор, за дозволом настоятеля, погодився показати нам древній рукопис. Самі монахи називають літопис списком. Обережно тримаю в руках (мені дали для цього спеціальні бавовняні рукавиці) важку книгу в старовинному червоному окладі. Мені навіть не віриться, що їй понад п’ять століть. 307 сторінок каліграфічним почерком. Отець зізнається, що не впевнений, чи саме ця книга є оригіналом. Прийнято вважати, що так, але відомо, що з неї було зроблено кілька копій.

-- А звідки костромські монахи черпали інформацію, що так докладно описали події XIII століття в Галицькому і Волинському князівствах?

-- У всіх князів тих часів були свої літописці, які записували основні події з їхнього життя. Оскільки князі мали київське коріння, то в певний час виникла необхідність зафіксувати історію. Саме монашество тоді було найбільш освіченим та писемним. І духовним. Адже перша частина списку – „Повєсть врємєних лєт”, яку написав монах Києво-Печерського монастиря Нестор, починається з біблійних часів. Тому такі книги писали не просто зі слів когось чи зі спостережень, а по молитвах, почасти по одкровеннях.

Ще донині в монастирі збереглися палати, в яких переховувалися Михайло Романов із матір’ю. І саме сюди, в лютому 1613 року, завітала „делегація” у складі духовенства й бояр вмовляти юнака приміряти царську корону. Примітно, що царювання Романових почалося з Іпатіївського монастиря і закінчилось розстрілом царської сім’ї в „Іпатієвському домі” у Єкатеринбурзі.

Але перед тим монастир був резиденцією Лжедмитрія ІІ. Марина ж Мнішек, після свого вигнання з Москви, перебувала із залишками загонів у Ярославлі й Ростові. До речі, в Ростові вона проживала в кремлі, який відомий усім із комедії „Іван Васильович змінює професію”.

А неподалік, при Авраамієвому Богоявленському монастирі, жила дружина Олександра Поповича – історичного прототипа билинного Альоши Поповича. Ще при житті за численні подвиги він отримав прізвисько „Храбра”. У Ростові досі зберігаються лати, які нібито йому належали. Син попа, у пошуках ще більшої військової слави, Попович подався на службу до Київського князя Володимира. Загинув у битві на ріці Калка.

Первісний Суздаль


Але справжньою кіношною столицею вважають ще одне місто Золотого кільця – Суздаль. Місцеві тут звикли настільки до гостей, що не встигаємо зупинити машину, як на на звідусіль насідає усміхнена молодь і з жартами та примовками наввипередки починає пропонувати товари місцевих умільців – самовари, постоли, дерев’яні ложки, миски. А коли довідуються про мету приїзду, гордо відказують, мовляв, у їхньому місті зняли понад 60 фільмів.

-- У Покровському монастирі, -- розповіла нарум”янена дівчина, -- у листопаді тільки-но закінчили знімати фільм „Цар Іван Грозний і митрополит Філіп”. Режисер Лунгін багатьох залучав у масовки, а хлопці стрільців перед камерами грали. Для нас це додаткові заробітки. І пам’ять. Навіть вчителі очі закривають, коли ми з уроків на зйомки тікаємо. А моя мама, наприклад, в масових сценах фільму „Андрій Рубльов” знімалась. Я потім п’ять разів бігала його дивитися. А ще в нас „Одруження Бальзамінова”, „Заметіль” знімали.

Дівчата зізналися, що в них під час зйомок розгортають справжні змагання за молодих артистів. За відсутності нормальної роботи можливість вискочити заміж за москвича і переїхати до столиці вважають великою удачею. І двом дівчатам минулоріч таки пощастило.

Дивно те, що Суздаль, незважаючи на десятиліття безбожної влади, зберіг свою первісність. На 11 тисяч мешканців – древній кремлівський комплекс, 6 монастирів, 30 посадських храмів і майже 30 готельних комплексів. Місцеві й не приховують, що виживають за рахунок туризму.

А ще ми стали свідками захоплюючого дійства – „гусячих потіх”. Його проводять щороку, і триває воно тиждень. З’їжджаються на нього з усіх найближчих міст. Таких гусаків, зізнаюсь, бачити ще не доводилось – відгодовані наче свиноматки. Тримають їх у клітках, бо, як пояснили нам, кидаються на людей не гірше за псів. Випускають тут же перед боями. А далі – тільки пір’я летить під регіт глядачів. „Переможцю”, тобто його власнику – 5000 рублів (близько 200 доларів)! Тож господарі на харчі для своїх питомців не скупляться.

Ангельське благословіння

Наостанок заїхали до Свято-Боголюбського монастиря, що в Боголюбово. Тут порівняно недавно, 2000 року, сталося диво. Настінний напис Києво-Печерської ікони Пресвятої Богородиці та преподобними Антонієм і Феодосієм раптом „ожив”. Напередодні тільки-но завершили відновлювально-реставраційні роботи. На престольне свято обителі, 1 липня, зібралося чимало люду. Під час літургії на очах присутніх один із ангелів на іконі несподівано обренувсі до людей, змахнув крилами, перехрестився і благословив присутніх. Багато хто сприйняв це як особливий знак повернення Божої благодаті.

-- Засновник монастиря Андрій Боголюбський, онук Київського князя Володимира Мономаха, -- поділилася настоятелька матушка Георгія, -- зупинився тут, прямуючи саме з Києва. Через одкровення йому було наказано взяти дві чудотворні ікони з Києво-Печерської Лаври і повезти на північ. Під час нічної молитви йому явилася Діва Марія і звеліла звести на цьому місці монастир, а ікона, перед якою він молився, відтоді йменується Володимирською, ставши однією з найбільших святинь і покровительниць Київської Русі. Тому таке диво сприймаємо, як ознаку початку відродження могутності слов’ян. Благословення є найвищим проявом Божої ласки і через ангела Господь ніби дає зрозуміти, що наше устремління Він почув. Діву Марію від початку зародження Київської Русі вважають її покровителькою. Саме Андрій Боголюбський ввів на Русі святкування Покрова Божої Матері, ніде в світі такого свята більше немає. Русь із Києва почалась, і ми віримо, що її духовне зростання з Києва і відродиться.

Ольга КУЩІЙ


Создан 21 авг 2010