Луценко – “кнопкодав”?

 
 

Луценко – “кнопкодав”?

репортаж



Луценко – “кнопкодав”?

У львівській школі № 66 винайшли свою, особливу систему охорони


-- Ви до кого? -- мене оцінюють пронизливі очі.

-- До директора, -- відповідаю, стримуючи посмішку. У ролі охоронця на стільці – літня жінка в хустині й фартусі. Замість „зброї” в правій руці – мітла, в лівій – віник. Перед очима – відеомонітор.

-- Ви кореспондент?

Ствердно киваю головою.

-- Проходьте на другий поверх, на вас чекають, -- її очі стають теплішими.

Та незвичний вигляд „вартової”, схоже, не дивує інших відвідувачів – дітлахів. „Добрий день, пані Маріє!” – пролітають вони повз неї, поспішаючи до класів. „Добрий день, Світланко, Сергію, Марічка…” Таке враження, що охоронець із мітлою знає ледь не кожну дитину по імені.

-- А в нас так заведено, -- пояснює директор Львівської СШ № 66 Лілія Фещук. – І скажу вам, наші техпрацівниці непогано справляються з охоронними функціями. Вони в нас просто золоті.

“Кнопку -- в кожну школу”

До школи мене привела недавня гучна заява міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. З трибуни розширеної колегії він звернувся до народних депутатів з проханням не зволікати з прийняттям законопроекту, який зобов’язує встановлення у всіх навчальних і дошкільних закладах країни так званих тривожних кнопок. Мовляв, це необхідно у наш складний час. Але чому така терміновість? І в чому складність часу – чи правоохоронці не здатні захистити дітей від злочинних зазіхань? Чи школи та дитсадки частіше стають об’єктами нападів? Про це – ні слова. Чи це типовий, поширений тепер прийом можновладців „скористатися” бюджетними коштами через затвердження закону, прикрившись благородними намірами – дитячою безпекою? Чомусь міністр і цього не спромігся пояснити. Хоча ця заява стривожила багатьох батьків, які щодня відправляють своїх дітей на навчання. Зокрема тим, чи не обернеться для них цей заклик „кнопку -- в кожну школу і дитсадок” додатковим фінансовим тягарем, як вже було не раз?

Нічого не прояснили нам і в Департаменті зв’язків із громадськістю МВС України. З’ясувалося, що будь-яка додаткова інформація на цю тему становить ледь не державну таємницю. Заступник начальника Департаменту Геннадій Гребньов заявив, що пояснення ми можемо отримати лише після офіційного звернення з листом-запитом. І то – „у встановлений законом термін” (а це, як показує практика, може тягнутися до місяця, а то й більше).

Чи взагалі потрібна тривожна кнопка в школах, я й вирішила з’ясувати. Для України ця охоронна система нова. Хоча вже діє в багатьох країнах. Офіційна назва – ручна система тривожної сигналізації. „Тривожна кнопка” – це народною мовою, бо справді суть у самій кнопці. Встановлюють її у навчальному закладі. У разі небезпеки при натисканні надходить сигнал на пульт Державної служби охорони. І оператор тут же викликає на місце можливих протиправних дій наряд міліції. Кнопка може бути вмонтованою, зокрема, в брелок, який носитиме із собою директор навчального закладу чи будь-хто із педагогів, технічного персоналу.

Школа – не в”язниця

-- Я говорила з вчителями, -- ділиться завуч школи Мирослава Дубас. – Звичайно, така кнопочка в школі не завадила б. Бо різні ситуації трапляються. І чужі часом намагаються зайти, та й в наших дітей поведінка різною буває. А безпека учнів – на першому місці. Втім, питання в оплаті. Якщо на це виділять бюджетні кошти – ми двома руками „за”. Якщо перекладуть на плечі батьків, то на це ніхто не піде. У нас вже була охорона років 5-6 назад. Стояли двоє охоронців при вході. Оплачували батьки. Часи справді складні були. І вимагання серед школярів процвітало. І речі часом зникали. Не свої брали, сторонні з вулиці. А то повадилася старша жінка до дівчат, кульчики в них виманювала. Не тільки в нашій школі, в інших. При охороні все припинилося. А потім відмовилися, бо ціни на послуги зросли.

-- Та й діти дискомфортно при них себе почували, -- додає директорка. – Ми дали дітям якось завдання написати свої побажання, щоб вони хотіли змінити в школі. І одна учениця, Іванка, яка тепер працює телеведучою, написала, мовляв, навіщо школі охорона, невже тут – в’язниця? Я зачитала це батькам на комітеті, і вони тут же від охорони відмовились. Тим більше наші батьки далеко незаможні. Тож систему охорони почали налагоджувати власними силами.

На поверхах чергують вчителі. За графіком. Підтримують порядок і дисципліну. Допомагають їм технічні працівники. „У нас є великі перерви по 15-20 хвилин, ми чергуємо, -- розповідає вчитель фізкультури Василь Копій (спортзал тут же, біля входу). -- Деколи й травми стаються, а деколи й побитися можуть за те, хто швидше купить булочку. Я ніколи не пройду мимо і коли хтось із сигаретою за кутом, вони це вже знають. Але то в сім’ї слід починати. Я деколи з ним розмовляю, а він каже: „Василь Васильович, да я з мамою вдома курю. Мама, батько дозволяють, а ви мені тут сварите”.

В охороні головне – метода. Просто так до школи ніхто не зайде. Стався навіть казус. Прийшов заврайвно. І прибиральниця його не впустила, поки не назвався і не пояснив, до кого. Взагалі, кажуть, з часів охорони інцидентів не було. Своя охорона показала, що може працювати не гірше за державну. Знає всіх дітей та їхніх батьків в обличчя. Хоча, звісно, це не вихід. Кожен повинен займатися своєю справою.

Системне рішення

„Ми справді не проти тривожної кнопки, -- продовжує Лілія Тарасівна. -- Тільки не за гроші батьків. І, як на мене, лише однієї кнопки для надійної охорони замало. Ми всі зайняті, навіть щось станеться, поки я про те довідаюся, поки передам сигнал. Повинно ще бути відеоспостереження і радіооповіщення. Щоб все було перед очима і щоб вчасно могла всіх попередити. Тоді це діло. Повинна бути система – гнучка, дієва, а не окремі елементи. У нас зараз встановлено відеоспостереження з двох боків школи – спонсори забезпечили. Завдяки цьому хулігана, що розбив шибу, виявили. Але повинен бути повний нагляд, а камери – задоволення не з дешевих”.

Три роки, за словами директорки, школа співпрацювала з польськими педагогами. У польських школах – жодних охоронців і „кнопок”. Лише відеокамери всюди. І картинку бачать як директор, так і поліція. Якщо щось стається – тут же відповідна реакція. І порядок всюди. І директор у них – насамперед менеджер. У коридорах ніхто нікого не пильнує. Інший штат працівників, інша оплата. Якщо держава справді так турбується про дітей, то повинна для їх безпеки спочатку винайти бюджетне фінансування. А то на папері у депутатів завжди гладко. От тільки де кошти потім брати для виконання тих законів?

І справді, легко кидати заяви. У нас, схоже, верхи повністю захопилися законотворчою діяльністю, остаточно відірвавшись від реалій. Навіть модним тепер стає – приймати закони під конкретні бюджетні асигнування, які, зазвичай, мало хто бачить унизу.

Пані Марія і далі сиділа на вході з мітлою в руках. Наче своєрідний символ реальної охоронної системи нинішньої України.


Коментарі


Наталія Вишневська, прес-секретар Департаменту ДСО МВС:[/b] -- Наша основне завдання – попередити злочин, не допустити правопорушення, або розкрити їх по гарячих слідах. Обладнання школи кнопкою тривожної сигналізації в середньому обходитиметься близько 1500 гривень. Обслуговування -- близько гривні на годину. Зважте, що кнопка не потрібна цілодобово. На ніч, на вихідні -- школу зачиняють, кнопку виключають і нарахування не йде.

А під час уроків по-різному буває: іноді хтось зі своїх образив, а іноді -- прийшов хуліган звідкись чи група. А ще гірше, коли пропонують щось схоже на наркотики, не реагують при тім на зауваження. Тоді черговий натискає кнопку і через 3-5 хвилин приїжджає наряд міліції. Це – озброєна група тренованих бійців, іноді – із собакою.

Під охороною нашої ДСО сьогодні близько 96 000 об’єктів (зокрема школи) охороняємо і понад 103 000 квартир. Уже в 2009 році попереджено 1171 крадіжок на охоронних об’єктах. Щороку – припиняємо близько 80 тисяч злочинів. І надійність нашого реагування – 99,9 відсотка. Практично в 100 випадках із 100 злочини попереджємо на місці. Загалом, об’єкти під охороною злочинці, як правило, обходять.


Олег Новіков, автор законопроекту „Про охоронну діяльність”
: -- Я -- колишній працівник ВДСО, і знаюсь на проблемі охорони навчальних закладів. Міліцію, МНС або швидку допомогу не завжди можна вчасно набрати по телефону. Тож простіше небезпеку передбачати, не очікуючи на лихо. Як трапилося в Росії, у Беслані. Наряд ДСО реагує на будь-які прояви і проблеми, що можуть виникнути в школі. А насильство й наркоманія ідуть туди з вулиці. Тому, вважаю, навчальні заклади потрібно обладнувати тривожними кнопками за рахунок держави. Саме з місцевого бюджету. А якщо це переобтяжуватиме місцеві бюджети, гадаю, допомогти зможуть і батьки, на добровільній основі. Гадаю, 8 гривень щоденної оплати – не дорого, адже безпека дитини -- передусім.

На жаль, дуже багато є посадовців і в Кабміні, і у Верховній Раді, які або не розуміють, що може принести такий закон, або не дуже хочуть сприяти його просуванню. Але сподіваюсь, що його буде прийнято. Адже в більшості депутатів діти й онуки вчаться не за кордоном, а в українськиї школах. І в першу чергу держава повинна дбати про дітей. Якщо не станемо на заваді криміналітету і злочинності, то хто цим займатиметься?


Наталія Степанова, психолог, вчений секретар Українського науково-дослідного інституту соціальної й судової психіатрії та наркології МОЗ: -- Як довела світова практика, у боротьбі з підлітковою злочинністю і правопорушеннями головне -- створення довірливих стосунків із дітьми. Навряд чи цьому сприятиме поява у шкільних закладах і дитсадках озброєних нарядів міліції, що приїжджатимуть на кожен виклик. Діти відчуватимуть радше дискомфорт нав’язливого нагляду над собою, що морально впливатиме на їхній розвиток не з кращого боку.

Європейський досвід дає кращий приклад. У європейських країнах при вирішенні питання шкільної та дошкільної безпеки роблять ставку на інженерно-технічне забезепечення закладів. Це і надійна огорожа, аби запобігти проникненню сторонніх осіб на територію, належне освітлення у вечірній і нічний час, і відеоспостереження. На недавній міжнародній конференції, яка відбулася в Польщі, були наведені дані, що лише інформація про наявність відеоспостереження на об’єкті гарантує безпеку на 85-90 відсотків. Така невидима система безпеки не травмує психіку дітей. Вони почувають себе захищеними і водночас вільними у своїх діях.

Ольга КУЩІЙ


Создан 21 авг 2010