“Нагорода пече тих, хто її не вартий”

 
 

“Нагорода пече тих, хто її не вартий”

репортаж



“Нагорода пече тих, хто її не вартий”

Ордени, медалі, нагрудні відзнаки, суддівські коллари та корпоративні значки я бачила не раз. А на грудях поважних силовиків та державних мужів вони викликають масу різних асоціацій і почуттів. Та чомусь далеко не завжди володар нагороди схожий на героя. Чому? І взагалі, як народжуються відзнаки, якими заохочують представників силових структур, державних відомств, адміністрацій міст, торгово-промислових компаній, громадських організацій і фондів, а також як і де виробляють державні нагороди? Відповіді я шукаю тут, на київському підприємстві “Герольдмайстер”.

Зазвичай замовники приходять сюди, не знаючи, що саме вони хочуть. Така вже специфіка. “Потрібне щось, схоже на це”, -- часто розгублено зауважують візитери, тицяючи в один із виставкових екземплярів. Його вислуховують, просять надати логотип та іншу символіку -- базові речі для виготовлення державної нагороди.

-- “Усе це потрапить до наших дизайнерів, які реалізують побажання замовника у вигляді ескізів, що орієнтовані на наші технології, -- пояснює Денис Аврамчик, директор з виробництва компанії. -- Але не все, що намальовано, можна втілити у металі. Унікальність нашого виробництва у використанні різних технологій. Їх три: класичний метод виготовлення нагород -- штамповка, використовується з древніх часів; лиття; і хімічне гравірування, так зване витравлювання. Найкрасивіші вироби отримують литтям. Дивіться (показує на засклений виставий шедевр, що розлігся на оксамитовому підкладі): це об’єми, ажури, просвіти. Другим методом, визнаним за якістю, є штамповка, має обмеження висоти, глибини та рельєфів. А найпростіший, витравлювання, використовуємо, щоб отримати майже плиткий виріб, всього у два рівні”, -- директор показує медалі, які, порівняно з іншими, мають “простенький” вигляд.

-- Чим берете замовника? -- запитую.

-- Тим, що чи не єдині в Україні маємо повністю довершений, замкнений цикл виробництва. Починаємо з розробки ескізу і закінчуємо видачею готової продукції. Тому процес технологічного втілення художнього ескізу в метал є максимально коротким. Преси, на яких її виготовляємо, ливарна ділянка, гальваніка, де їх покривають, емалюють і збирають – теж виробляємо самі. Це -- унікальне устаткування, яке самотужки пристосовували „під себе”. Великий відсоток робіт виконуємо вручну, під них не прилагодиш жодну машину: обробка, гравірування, інші. Верстатами керує комп’ютер, але унікальність і довершеність нагороді надає людина.

Над розробкою нагород на підприємстві трудиться 140 чоловік. А починали п’ятеро. Фактично “на рівному місці”. Від початку, за словами засновника підприємства, а водночас - його власника і творчого керівника Анатолія Шияна, поставили перед собою високу планку. Інакше, розуміли, на ринок не пробитися. Орієнтувалися насамперед на держзамовлення, що обумовлювало перемоги на тендерах. Але розрахунок себе виправдав - позаминулого року підприємство „взяло під себе” Міністерство Оборони, силові структури, чимало державних відомств, адміністрації міст, великі торгово-промислові компанії. Із невеличкої фірми “Герольдмайстер” перетворився у великого недержавного розробника і виробника нагород та сувенірів в Україні і країнах СНД.

-- Чим завоювали довіру державних мужів? -- цікавлюся.

-- Обсягами й ціною. Проти таких факторів не встояти нікому, -- відповідає Денис, але я не бачу на його обличчі вдоволення. – Звичайно, ціни повинні відповідати ринковим вимогам. Але… Наразі намагаємося довести чиновникам, що вирішальну роль має якість, яка відповідно диктує вартість.

Мені показують проекти державних нагород „Герой України”, „За мужність”, „За заслуги”. І пояснюють, що основна конкурентна риса “Герольдмайстра” – оригінальна ідея художника, яка базується на традиціях і історичній спадщині. Як пояснили нам в комісії державних нагород, в Україні це можуть небагато виробництв. Анатолій Шиян такої ж думки.

-- Коли Україна стала незалежною, то, як це не прикро, але вона не мала історії власних нагород. Їх не було в принципі, та й нагороди Радянського Союзу на території УРСР не виготовляли. Всі технології, фахівці, навики і знання були сконцентровані в Росії. Але Україні потрібні були свої відзнаки, не гірші від світових аналогів. Те, чим займаємось ми, більшість людей називають геральдикою. Насправді наука про нагороди -- це фалеристика.

Перші вітчизняні нагороди, на думку Анатолія Шияна, випускалися на непристосованих для того підприємствах. У підсумку – мали те, що виходило – і більшість тодішніх нагород не витримують жодної критики: такі собі „залізячки” з держсимволікою. „Ми ж поставили собі за мету розробити такі нагороди, щоб ними пишалися”, - розповідає пан Анатолій.

З першими виробами на підприємстві мучилися місяцями: бракувало розуміння, знання традицій і правил. Тож, “перелопатили” величезну бібліотеку, зараз вона займає декілька шаф.

-- Нагороди є частиною пропаганди державності, - каже пан Анатолій. -- Нажаль, і по сьогодні це далеко не всі усвідомлюють. не говорять. Якщо ставитися до нагороди як до “залізячки”, то, на наше переконання, не потрібно її робити взагалі. Ми хочемо додати їй патріотизму, щоби ті, хто її носять, відчували себе частиною держави, а ті, хто їх бачить, поважали і цінували володаря відзнаки. В іншому випадку достатньо вирізати клаптик жерстяної банки і повісити на груди. Так, велика кількість державних та відомчих нагород і далі не витримують критики спеціалістів. Ця тема найменше стосується творчості, найбільше – бізнесу, а також ляпів у державних закупівлях. Чиновники, маючи список із десятків тисяч найменувань, як правило, не звертають увагу на особливості замовлень. Закуповуючи держнагороди, використовують стандартний критерій – ціну. Уявіть собі витвір декоративно-прикладного мистецтва, підігнаний під ціну. Ви би купили картину лише тому, що вона дешева?

-- Я бачила ваші “витвори декоративно-прикладного мистецтва”. Як відгукуються про них самі володарі нагород?

-- Реалізація художника обов’язково має отримати відповідь. Для бізнесмена таким відгуком є прибуток. Якщо художник має прибуток, але не має визнання, він однозначно буде його шукати. Виробництво нагород не схоже на виробництво болтів чи гайок тим, що перше має стосунок до мистецтва, інше – до бізнесу. Мистецтво і бізнес завжди сперечаються між собою, ще нікому не вдавалося сумістити їх разом.

-- Як ви знаходите компроміс?

-- Я творчий керівник, а бізнесом керують директор та управлінський персонал. Їх завдання -- чимскоріш отримати найбільші прибутки з найменшими витратами. Тож, вони тиснуть в один бік, я – в інший. Моє прагнення реалізувати себе гальмує мету, що стоїть перед колективом, оскільки вони могли б заробляти більше. Але специфіка продукту має закономірну проблему: більше буде лише на початку, потім – значно менше. Швидко і дешево запустивши продукт, можна “урвати”, але потім він перестане подобатися.

-- Де і як ви набрали собі стільки професійних „творців”?

-- Не дивуйтеся, але, щоб не казали, та є речі, які будь-яка людина робить не за гроші. Якби було інакше, то працівник працював у п’ять разів краще за умови п’ятикратного підняття гонорару. Нашим людям цікаво робити те, що вони роблять. Це для них необхідність і це критерій нашого відбору кадрів.

-- Якщо би вам поставили завдання зробити довершений орден? Яким би він був і кому б ви його вручили?

-- Ця нагорода перед вами. Вона наразі не затребувана. Це Орден Свободи. Він брав участь у конкурсі в Адміністрації Президента і посів друге місце. Вважаю його своєю кращою роботою з художньої точки зору та духовної насиченості. Чому саме так його зробив? Поняття свободи для мене не схоже на сметану чи цукерку, а орден такого рівня не може нагадувати брошку чи біжутерію. Свобода в історії України – це кривавий і важкий шлях. Образ, який надихав мене, є уособленням Свободи – це герої Крут.

-- А чи досягли ви того рівня свободи, якого прагнули?

-- Абсолютно вільним є лише бомж. Чим більш людина відповідальна, тим менше вона вільна. Відповідальність – це обов’язок і необхідність.

-- Який орден ви зробили б для себе?

-- Моєю нагородою є реалізація. Але я не наважуся сказати, що повністю реалізований. Бо після такої заяви традиційно наступає творча смерть.

-- Зараз відкрито заявляють (і навіть представники комісії державних нагород), що чимало орденів і медалей вручають незаслужено. Навіть такси називають. На вашу думку, чим відрізняється людина, яка носить нагороду заслужено, від тієї, яка просто почепила “цяцьку”?

-- Нагороди мають бути такими, щоби рука не піднялася двічі: вперше -- нагородити того, хто не вартий відзнаки, вдруге -- одягти її, у такої людини. Нагорода має нести в собі заряд духовності. Іншими словами, Іуда ніколи не зможе носити хрест.

-- А чи може нагорода покарати “іуду”?

-- Він сам себе покарає. Усім відомий закон, згідно якого злочинці “наказують” себе самі, оскільки вони можуть надурити кого завгодно, окрім себе. Людина є творцем власних успіхів і втрат. Якщо людина носить нагороду, якої не варта, вона її пече.

-- Лише у вашому кабінеті я побачила ікони. Це престиж, данина моді чи результат творчості?

-- Ікони для мене несуть подвійний зміст: духовність та естетику. Те, що ви бачите, залишки, які потроху йдуть на продаж і подарунки. Це -- один з видів творчості, яким було цікаво займатися.

Ольга КУЩІЙ


Создан 21 авг 2010